Декларація про державний суверенітет України та її історичне значення

Двадцять сім років тому,16 липня 1990 року, Верховна Рада Української РСР ХІІ-го скликання (Верховна Рада України І-го скликання) прийняла важливий політичний і правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України. Відтоді в літописі нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни.

У преамбулі та в десяти розділах Декларації про держав­ний суверенітет України визначено верховенство, неподільність, повноту та самостійність влади республіки на її території. У документі зазначено, що Україна як суве­ренна національна держава розвивається в існуючих кор­донах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; що громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом   державної   влади   в   республіці;   що   від   імені всього   народу  може   виступати   лише   Верховна  Рада України. Декларація проголосила, що народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження націо­нальним багатством України, захист усіх форм власності в державі. Актом гарантовано всім національностям, що проживають на території Ук­раїни, право вільного національно-культурного розвитку, визнано пріоритет загальнолюдських цінностей перед класовими, норм міжнародного права перед нормами вну­трішньодержавного права. Декларацією проголошено принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку. Ці базові положення лягли в основу законодавчих актів державного значення – Конституції та законів України.

Важливим є те, що у Декларації про держав­ний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із „Українською РСР” вжито слово „Україна” як  офіційна назва держави, повернуто до повноцінного політико-правового та наукового обігу поняття „національна держава”, „право української нації на самовизначення”, „національна державність”.

Документ став важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного та економічного розвитку. Відтоді зовнішня політика держави розвивалася логічно, послідовно і наступально. Декларація про суверенітет стала не лише основою для подальшої розробки концепції зовнішньої політики молодої Української держави, а й визначила її принципові засади. Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація про державний сувере­нітет України була виваженим і обґрунтованим докумен­том, укладеним з урахуванням політичних реалій та конкретної ситуації того періоду, розробники якої пішли шля­хом створення передумов незалежності Української дер­жави набагато далі, ніж союзні республіки.

Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Документом було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію, було прийнято Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

 

ПОШУК

ПовідомленняПовідомлення
Прийом громадянПрийом громадян
УвагаУвага
ЕнергоефективністьЕнергоефективність
Банер